Колективна травма потребує колективної праці над її зціленням!

Колективна травма — це не лише біль окремих людей, а рана, яка проростає в саме тіло суспільства. Вона виникає після масштабних потрясінь — війни, геноциду, катастроф, репресій. І навіть коли гармати замовкають, у серцях людей продовжує лунати тиша страху, втрат і болю.

Ця травма зберігається не тільки в пам’яті, а й у щоденних взаємодіях, мові, культурі. Вона передається через покоління, впливаючи на здатність довіряти, об’єднуватися, будувати здорове суспільство. Ми починаємо боятися близькості, соромитися сліз, уникати спогадів. Але травма, яку не помітили — не зникає. Вона проривається агресією, апатією, внутрішнім відчуттям роз’єднаності.

Тому її зцілення — неможливе без колективних зусиль. Потрібен простір, де люди можуть бути почутими без осуду, де визнається спільний біль. Це — групові терапії, спільноти підтримки, відкрита культурна розмова. Зцілення відбувається через солідарність, спільну пам’ять, ритуали, мистецтво — усе, що об’єднує.

Працюючи разом над зціленням, ми не лише лікуємо минуле — ми творимо майбутнє, в якому спільнота стає джерелом сили, а не лише носієм болю.